Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року. Український етнограф, фольклорист, поет Павло Платонович Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна». Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об’єднаних у Громаду сталося миттєво. Проте, вже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. Перша публікація вірша П.Чубинського у львівському журналі “Мета”, 1863, № 4.
Отримавши поширення на Західній Україні патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського пише музику до нього.
Вперше надрукований у 1863, а з нотами – 1865 вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році. У 1917-1920 “Ще не вмерла Україна” як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися інші гімни.
15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон “Про Державний гімн України”, запропонований президентом Леонідом Кучмою. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента Л.Кучми, була змінена і звучить «Ще не вмерла України і слава, і воля».
Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 з 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії і Компартії.
З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М.Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.